Офіційний веб-сайт

Заповіти Левка Лук’яненка

Я – щаслива людина. Став свідком становлення незалежності України. Боротьбі за це присвятив усе життя.

 

…За п’ять років навчання у Москві мене сім разів обізвали хохлом. Кожен був моїм колегою і казав так по-доброму. Я влучав момент і називав його кацапом. І тоді колега різко зупинявся, витріщався, наче на марсіанина: «Та ти націоналіст!». Жоден із цих сімох не забув випадку і не підійшов до мене до закінчення університету…

Важлива перемога, але ще важливіший фактор боротьби: доки нація бореться, у ній пульсує кров – вона живе.

 

…Мав принцип: не читати совітську літературу про сучасність. Чого очам другої людини маю вірити більше, ніж власним? Ця засада заощадила мені багато часу і зменшила кількість літературної отрути, що її плодили Корнійчуки, Кундзичі, Павленки, Стельмахи.

 

У 20 років вирішив, що піду шляхом Северина Наливайка – боротимуся за самостійну Україну. Став і поклявся перед небом. Я розмірковував так. Коли ти бачиш цю (радянську – ред.) дійсність і не розумієш її несправедливості, тоді ти – дурень. Коли бачиш і розумієш, і в тебе не сверблять руки покласти їй край, тоді ти – боягуз. Бачити, розуміти і не повстати – значить бути не людиною, а слимаком.

 

Лише людина з порожньою душею може знайти спокій від легшого шматка хліба на чужині.

 

Не треба боятися захищати свободу ціною життя. Три мільйони фінів 1939 року не злякалися 150-мільйонного СРСР. Бо краще загинути в бою, ніж повернутися в московське колоніальне рабство.

 

Більшість живе у стані внутрішньої дискусії і до останньої миті не знає, як учинить: як душа підказує, чи як було б логічно. Мудрий менше вагається, бо його внутрішній радіоприймач – добре налаштований на Боже інформаційне поле. Приймає багато сигналів і гучних, і слабеньких. Того будь-який поворот долі не є для нього великою несподіванкою. За хвилину-другу після начебто зламу він заспокоюється і каже собі: так, я того чекав і в глибині душі підготувався.

 

Віра у призначення звільняє від страху смерті. Звільнення людини від страху смерті робить її надлюдиною.

 

Ми ні в чому не помилилися. Усе йде, як треба. Навіть війна на Донбасі – потрібна.

 

Росіяни не міняються. Як і ми. Ми любимо демократію і свободу. А в них ніколи демократії не було, бо вона їм не потрібна. Соловйов, їхній великий історик, сказав: «Для нас, россиян, преступно сомневаться в праве власти делать с нами все, что она хочет». Це – формула рабства.

 

Таємниця мого довголіття – любов до України, добра хата і зв’язок із рідною землею.

 

Хто каже, що нам незалежність упала з неба, не знає, що члени Української Гельсінської Спілки діставали по 10 років тюрми і гинули у цій боротьбі. Згинув Василь Стус, згинув Олекса Тихий – надзвичайно розумний філософ і знавець історії, захисник мови. Талановитий поет Юрко Литвин – двічі сидів. Незалежність прийшла як результат упертої, послідовної, безупинної боротьби української нації.

 

Не маю бажання мстити. Помста вимагає праці. Не хочу марнувати час.

 

Ця війна закінчиться розвалом Російської імперії. Мордва, чуваші, інші корінні народи створять незалежні держави. А московити – свою національну, якої у них ніколи не було. Всі європейські імперії розвалилися. Росія ж відтягує. 1991-го відбулася перша фаза її розвалу. З-під влади Кремля вийшли 14 союзних республік. Але ж автономні не вийшли. Цей рух зростає. Для самих росіян це буде катарсис. Крах віковічного прагнення до розширення, крах столітньої мрії. Нічого, переживуть.

 

Виступаю за повну заборону в Україні Російської православної церкви і Московського патріархату. Церква, яка називає себе українською, не може підпорядковуватися Москві.

 

Те, що наша влада – погана, не означає, що ми повинні заплющити очі на хороші речі. Вона сказала: досить жити за московським календарем. Прийняла закон про декомунізацію.

 

Коли погано у твоїй батьківщині, то треба не тікати з неї, а боротися за поліпшення життя тут.

 

Моє життя було таке, що зустрічався з натуральними покидьками. Але зрозумів, що навіть такі люди не можуть повністю втратити совість.

 

Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив по пустелі, поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Прискорити прогрес майже неможливо.

 

В України не вийшло переходу від колоніального стану до незалежності. Було переповзання. Воно не завершилося.

 

Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби. Маю пронести його, скільки зможу, до самої смерті. Потім підхопить наступний і понесе далі.

 

Найбільше, чого я хотів досягнути, – досягнув.

 

Записала Ольга Юркова

Джерело: «Країна».