Офіційний веб-сайт

Єднаючи Віру з Наукою

Книгу «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» відомого публіциста, письменника і кіносценариста Андрія Топачевського, над якою він працював два останніх десятиліття, нинішнього року представлено Українським товариством охорони природи на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Публіцистика і журналістика».

Художньо-пізнавальне видання отримало схвальні відгуки під час презентацій в Національній академії мистецтв, Інституті літератури НАНУ, музеї ім.М.Грушевського. Було відзначено, що тема біблійних істот у культурологічному, українознавчому аспекті досі була нерозпочатою, неосвітленою.

Письменники, літературознавці та історики схильні вважати, що автор книги «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» вперше у вітчизняній публіцистиці здійснив ґрунтовний, метафоричний аналіз Нового і Старого Завітів, запропонувавши оригінальне трактування біблійних образів, гармонійно поєднавши їх з науковими відкриттями у сучасній ботаніці і зоології.

 

‑ Андрію Олександровичу, Ваша книга «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» вийшла друком у Національному видавництві дитячої літератури «Веселка». Як Ви гадаєте, цей твір викличе інтерес до Святого Письма у сучасної молоді, яка сьогодні, на жаль, більше цікавиться гаджетами, аніж книгами, де біблійні істоти згадуються у сакральному значенні?

 

‑ Думаю, що не лише юний, а також і дорослий читач, бодай раз у житті, маєознайомитися зі змістом Книги книг – Біблією, що є безцінним джерелом знань. Можливо, автентичний текст Нового і Старого Завітів для когось виявиться складним для сприйняття. Тому я і пропоную власне бачення прочитаного у Святому Письмі, намагаючись розтлумачити, що насправді намагались донести до читача творці Біблії понад два тисячоліття тому і згодом, у Новому Завіті. Інший аспект, на якому хочу окремо наголосити: молодій людині необхідно регулярно читати, а не лише водити пальцем по сенсорному екрану смартфона. Коли її розум сприймає друкований на папері текст, уява малює образні картини наче ілюстрації до нього. Тобто є креативна дія, а відтак пам’ять людська не втрачається, а розвивається.Саме книга, а не комп’ютерні ігри, має формувати світогляд у юного за віком хлопця чи дівчини.

 

‑ У книзі Ви виступаєте у трьох іпостасях ‑ як публіцист, популяризатор і біолог, демонструючи при цьому відмінне знання предмету дослідження. На Ваш погляд, що єднає сучасну науку з релігією?

 

‑ Я вбачаю у Біблії, в жодному разі, не релігійну книгу. Це історична книга, яка першою потрапила на очі наших предків. Згадаймо Євангелію з Пересопниці 1561 року, як перший переклад українською («народною», як тоді вважалося) мовою. На ній присягають президенти України, хоча не всі вони віруючі. Тут доречно навести слова Пантелеймона Куліша, який був одним із перших перекладачів Святого Письма сучасною українською мовою: «Я атеїст, що знає тільки Бога, а чорта і святих не визнає». Що він мав на увазі? Пантелеймон Куліш мислив синкретично. А синкретизм, як відомо, поєднує непоєднуване, тим самим наближаючи нас до розуміння істини; так от він цим висловом доводить, що Біблія не заперечує науку, і, відповідно, наука – Біблію. Це два крила, які тримають нас на цьому світі. І чим далі розвивається наука, тим більше маємо доказів креативного походження Всесвіту. Згадаймо вчення Дарвіна про походження видів, яке було визнане католиками ще в 50-х роках минулого століття. З іншого боку, наука й досі не може пояснити виникнення Всесвіту. Матерія, простір безмежно стискаються і розширюються. Якщо ми віримо в те, що матерія, яку бачимо, створена трансцендентною силою, то її можна називати або Богом, або ще якось по-іншому. При цьому залишається лише одна константа – час. За Біблією лише він лінійний і безперервний. Це – грандіозне відкриття авторів Книги книг.

 

‑ Як Ви гадаєте, чому християнське вчення так і не змогло змінити чи суттєво вплинути на еволюцію homo sapiens? Адже ті десять заповідей Христових, колись проголошених у Біблії, так і не виконуються у повному обсязі людиною впродовж століть. У чому ж моральна наука Біблії?

 

‑ Річ у тім, що Творець дав людині свободу волі. На жаль, ця біологічна істота почала порушувати Божі заповіді, викладені у Святому Письмі. До речі, виконання ось цих приписів старозавітними людьми відбувалося під страхом смерті. Це могло бути побиття камінням, вигнання, позбавлення майна або інша не менш сувора кара, що застосовувалася до порушника. І лише у Новому Завіті з’явилася категоріясовісті або сумління. Це коли ми виконуємо заповіді Божі згідно з власними моральними засадами. «Найважливішою рисою, що відрізняє людину від тварини, є моральне почуття, або совість». Це слова Чарльза Дарвіна, атеїста не войовничого, а наукового. Розглядаючи вчинки людини під кутом зору Біблії, варто зосередитися, перш за все, на морально-етичному аспекті. Адже всі ми віримо у те, що людину можна змінити, оскільки в ній, згідно з біблійними істинами, переважає світле, а не темне начало.

 

‑ Чи існує, з Вашої точки зору, альтернатива християнській релігії, недоліками якої, дехто вважає догматичність і безапеляційність? І як Ви ставитесь до Рунвіри Лева Силенка?

 

‑ Я ставлюсь до Рунвіри дуже скептично. Адже вся наша культура, а якщо ширше – суспільні стосунки мають християнське коріння. Мій батько і його друзі, вчені-біологи, Олександр Кістяківський, Дмитро Зеров, Леонід Смогоржевський вважали себе науковими атеїстами, але їхні вчинки завжди були християнськими! І коли доводилося спілкуватися з рунвірівцями, у мене до них виникало одне принципове питання: назвіть бодай кілька писемних джерел, що підтверджують засади віри за часів язичництва. У відповідь – мовчання. Скажімо, на відміну від поганства, Біблія дає нам уявлення, що час має лінійний вимір, від створення Світу до сьогодні. Тому кожен може знайти себе у часі. Язичники ж розуміли час виключно як циклічний, бо жили від посівної до жнив, від весни до зими, від сходу сонця до його заходу. І молилися, щоб світило знову зійшло на небо ‑ на відміну від християн, які знали, що це неодмінностанеться…Між іншим, радянські ідеологи якоюсь мірою повернулися до язичництва, віддаючи перевагу античному мистецтву перед християнським і сприймали історію циклічно, від одного повстання «пригноблених мас» до іншого.

 

‑ Яким перекладом Біблії Ви послуговувались у процесі написання книги? Адже існує кілька редакцій тексту Святого Письма українською літературною мовою.

 

‑ Це були Біблії в перекладі Івана Огієнка й Івана Хоменка. В їхніх редакціях були враховані помилки попередників, зокрема – у перекладі Івана Нечуя-Левицького, Пантелеймона Куліша та Івана Пулюя 1903 року. Наприклад, у так званому синодальному перекладі російською, у Євангелії від Матвія є вислів: не гнівайся без причини (даремно) на ближнього свого. А хто ж визначатиме причину гніву? Християнин взагалі не дає волі гніву. Цю недоладність помітив ще Лев Толстой, виклавши власне неприйняття згадуваного твердження, доданого візантійцями ще у IV ст., на сторінках книги «У чому моя віра» 1884 року видання. Його аргументи виявилися вагомими і вже у наступних редакціях Біблії, у т.ч. й української, додаток «даремно» зник. Такі ключові деталі, по-перше, дають змогу визначити вік перекладу Біблії, а, по-друге, вказують на його якість.

 

‑ Книга «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі» складається з 94 новел про таємниці біблійних істот, де є пізнавальні описи понад 200 дерев і трав, звірів і птахів. Чимало рослин і тварин, описаних Вами, опинилися під загрозою зникнення через погіршення екологічної ситуації в Україні, про що свідчать наукові дослідження та записи у «Червоних книгах». Чому в українців таке зневажливе ставлення до матінки-природи?

 

‑ Може тому, що українська політична еліта та її виборець, на жаль, і досі демонструють незрілість, навіть більше, виявляють короткозорість у вирішенні пекучої проблеми ‑ збереження основних природних ресурсів – повітря, води, землі, а ще ‑ фауни і флори. В одній із столичних газет була опублікував моя стаття, де розповідалось про те, як сто років тому виник «зелений» рух на захист природи України, який, в силу різних причин, так і не став усенародним ні за часів радянщини, ані в роки відновленої державної незалежності. Крім того, в публікації називались причини, що призвели до жалюгідного стану навколишнього природного середовища. Тут і корупція у вищих ешелонах державної влади, і відсутність у Верховній Раді політичної партії екологічного спрямування, і непослідовність у прийнятті урядом законодавчих актів щодо охорони довкілля та запобігання його забрудненню. Всі ці недоліки можна поступово подолати, якщо держава системно вирішуватиме нагальні екологічні проблеми, стимулюватиме громадський природоохоронний рух на всій території країни, жорстко контролюватиме виконання підприємцями чинного законодавства, спрямованого на захист біосфери. Альтернативи цьому процесу я не бачу.

 

‑ Одна з останніх Ваших книг, що побачила світ минулого року у видавництві «Веселка» ‑ «Одним життям. Публіцистика доби Незалежності». За яким принципом Ви добирали героїв для своїх публіцистичних розвідок?

 

‑ Почну з того, що книга складається з трьох розділів. У першому подано десять екосоціальних нарисів. У другому – статті, есеї, інтерв’ю, присвячені вітчизняному мистецтву і науці. У третьому вміщено начерки, роздуми, спогади про видатних українців, зокрема, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Олександра Довженка, Миколу Біляшівського, Євгена Сверстюка, Матвія Шестопала, Миколу Лукаша, Івана Білика, Леоніда Череватенка, Сергія Білоконя, Любомира Медвідя та інших. Всі ці особистості зробили колосальний внесок у розвиток вітчизняної культури і науки. Декого з них я знав особисто. Про цих людей у моїй пам’ті лишилисьтеплі спогади, якими я відверто поділився з читачем. Власне цією книжкою, звертаючись до широкої читацької аудиторії, я хочу сказати: яка б не була геніальна людина у науці чи мистецтві, свої дії вона має узгоджувати із законами Природи, робити все не на шкоду, а на її збереження і відновлення. Це заповідав нам Творець Всесвіту у Книзі книг – Біблії, що і досі лишається скарбницею світоглядних знань для нинішнього і прийдешніх поколінь.

 

‑ Ви автор сценаріїв двох десятків документальних та науково-просвітницьких фільмів: «Іду до тебе, птах», «До чистої криниці», «Ті, що живуть поруч», «Посміхніться вовку», «Чи повернеться чорний лелека», «Зоряний час Либеді» та ін. Вже навіть з самих назв стає зрозумілим, що всі вони мають екологічну проблематику, яка і досі не втратила актуальності.

 

‑ Загалом у моєму кінематографічному доробку нараховується сімнадцять кінострічок, знятих на Українськійстудіїхронікально-документальнихфільміві Київськійстудіїнауково-популярнихфільміву 70-х, 80-х і 90-х роках. Ви справедливо зауважили, що в них переважає природоохоронна тематика. Але мій дебютний фільм, який вийшов на широкі екрани майже півстоліття тому, присвячувався легендарній постаті в українській літературі, дитячому письменнику, педагогу і критику Олександру Копиленку. До речі, він ще в 30-х роках видав збірку оповідань для дітей «В лісі», де захоплююче змалював свої спостереження у природі за звірами і птахами.

 

‑ У документальній стрічці жодним рядком, на жаль, не згадувалась його участь у Визвольних Змаганнях 1917-1921 років як вояка полку імені Костя Гордієнка Армії УНР. За радянської влади про таке навіть думати заборонялось. Але історична правда таки взяла гору, і тепер знаємо про ще один аспект його багатої на події біографії.

 

‑ Це для мене дуже цікава, яскрава новина, яка підтверджує, що Людина і Світ пізнаються синкретично, різнобічно. До речі, у бібліотеці, яку успадкували нащадки Олександра Копиленка, віддавна є Біблія.

 

Інтерв’ю вів Тарас ГОЛОВКО