Офіційний веб-сайт

Іван Малкович: «В Україні, на жаль, авторське право не дотримується…»*

Поет і видавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Іван Малкович в ефірі Радіо НВ розказав про книжкову справу в Україні, бібліотеки, піратство та українську мову

 

Україна вже стала справжньою книжковою державою. Я вже про це колись казав, що ще кілька років тому один посол однієї з великих світових держав казав мені, відвідавши Мистецький арсенал, що «ви подивіться, це вже подібне на книжкову державу». Бо були тільки довгий час у нас книжки для дітей, історичні, художня література, а тепер, надто коли менше возять книжок з Росії, з’явилися і нонфікшн, і інженерія, природничі науки, з медицини. […] Це все переклади на українську мову, тому що колись перекладні книжки наукові завозили з Росії, і вони оплачували права закордонні, і цього було ніби досить. А тепер вже українські видавництва, видавці можуть дозволити собі купувати права, бо вони знають, що ця книжка буде куплена, або вже не буде інша перешкоджати, російська. Це все логічно.

 

В Україні авторське право геть не дотримується. І ми ще і далі залишаємося піратською країною щодо книжкових видань. Можливо, тому не така вигідна ця справа. Хоча ми свого часу, вже давніше, ми робили інтерактивні такі красиві книжки як Снігова Королева, які мали перемогу в світі. Але це такі значні вкладання грошей. У нас є умовне видання, яке ми робимо тут в Україні і продаємо, але в нас права на наші книжки купили на сьогодні 23 країни світу. І вони купують ці права і видають у своїх країнах своїми мовами. Але дуже важко контролювати. Дуже гарний є китайський ринок, тому що вони купують дуже багато книжок.

 

[Новий український правопис] дуже збалансований, дуже демократичний. Там єдина зміна така серйозна, що ми будемо писати пів’яблука окремо. Це така для мене суттєва різниця. Воно віддає належне, що ці слова вживалися в українській літературі і вживаються багатьма людьми, і хай буде і так. Тобто воно просто дає йому підставу таку правописну правову, що можна писати і так, нічого страшного немає. Я взагалі не побачив там якихось страшних змін.

 

У минулі роки потроху закривали бібліотеки, і це дуже печально. Я думаю, що краще змінити бібліотекаря, аніж закривати бібліотеку. На ту ж саму зарплатню бібліотекарі є такі, що вони дива творять. У них є найкращі книжки, вони пишуть видавництвам, вони нам дошкуляють, але щось ми даємо просто як благодійну допомогу іноді. Держава багато закуповує книжок. Вони, правда, до села не доходять. Дитячих сільських бібліотек лишилося всіх десь коло 900 тільки. Це дуже мало. Але книжок держава, дуже добре, що закуповує, але закуповує мало. По тисячі, найбільше півтори тисячі. А в нас бібліотек все ж таки є ще десь до 15 тисяч.

 

Я й зараз чую про можливі атаки на закон про мову. І це все дуже тривожить. Мені би хотілося, щоб наші молоді, які приходять до влади, щоб вони не повторювали якихось штампів, нав’язаних Москвою нам. Адже у нас в Україні на щастя, на превелике щастя, дивом зберігся найдавніший Буквар української мови, який писали упродовж тисячі років. І цей буквар — це графіті на стінах Софії Київської. І я, власне, навіть думав, щоб і видавництво, може, профінансувало таку екскурсію. Тому що в цій Софії Київській це просто наш скарб, наше щастя і всі докази того, що українська мова існувала тисячу років тому. Навіть академік російський Рибаков, коли його питали «Як розмовляли в древньому Києві?», він казав: «Ну як? Ну, приблизно так, як зараз в околицях Києва і розмовляють». Там багато живої мови.

 

Спілкувався Сергій Рахманін

Джерело: rozmova.wordpress.com

*Публікується зі скороченнями