Офіційний веб-сайт

Чорновіл В’ячеслав Максимович

Журналіст, публіцист, правозахисник, політв’язень, громадський діяч, народний депутат України І-IV скликань, Герой України з 2000 року.

Шевченківська премія 1996 року за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в газетах і журналах України і світу.

Народився: 24 грудня 1937 року, смт Єрки, Катеринопільського району Черкаської області.

Освіта: факультет журналістики Київського університету ім.Т.Г.Шевченка (1955-1960 рр.).

Життєпис: Працював редактором на Львівській студії телебачення (1960-1963 рр.). Виступає у якості літературного критика, досліджує творчість Т.Шевченка, В.Cамійленка, Б.Грінченка. У 1963 році переїздить до Києва, щоб продовжити наукову роботу, працює на будівництві Київської ГЕС. У 1964 році склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Один із засновників національно-визвольного руху шістдесятників. 4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі ‑ звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія», безробіття, обшуки й допити. Репресії стимулювали працювати над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Наступний вирок у листопаді 1967 року ‑ 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму, за документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), (про арештованих у 1965 році шістдесятників). Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдається влаштуватися на роботу ‑ спостерігачем метеостанції на Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові. 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. 1972 року його арештовують. Знову суд і вирок ‑ 6 років у мордовських таборах для політв’язнів і три роки заслання, де був організатором і учасником численних акцій протесту, голодовок, виснажливої боротьби за статус політв’язня.

На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом, постачальником. У травні 1979 року Чорновіл став членом Української гельсінської групи. У квітні 1980 року знову заарештований, засуджений на п’ять років позбавлення волі. У 1983 року звільнений, працює кочегаром на заваді у місті Покровську. У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М.Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

У 1988 ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яка стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу.

Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) – член, голова Руху.

У березні 1990 року був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України.

3 квітня 1990 року до квітня 1992 року ‑ голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

3 квітня 1992 року ‑ на постійній роботі в парламенті України, Народний депутат України двох наступних скликань ‑ 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 р. до травня 1998 р.) і «Час» (з жовтня 1998 р. до березня 1999 р.).

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. За однією із версій у результаті проведеної спецоперації спецслужбами Російської Федерації. Похований на Байковому кладовищі. 2000 року посмертно присвоєно звання Героя України.

 

Твори: публіцистичний твір «Лихо з розуму (портрети «злочинців»)», що вийшов 1967 р. у Франції (1-а українська друкарня, Париж). В ув’язненні створив і переслав на волю кілька літературно-критичних і публіцистичних статей. Опубліковано в самвидаві і за кордоном. Велика публіцистична стаття у формі відкритого листа до М.Горбачова про проблеми демократизації суспільства та права української нації (серпень 1988 р.). Серед творів В.Чорновола 1988-1989 рр.: «Відкритий лист до Володимира Щербицького», статті «Про шахтарські страйки в Україні», «Кілька думок про намір святкувати 50-річчя пакту Молотова-Ріббентропа» та ін. Автор публіцистичних книг: «Лихо з розуму» (Париж, 1968 р.), «Я нічого у вас не прошу» (Торонто, 1968 р.), «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)» (Львів, 1991 р.), «Хроніка таборових буднів» (К., 1991 р.), «Правосуддя чи рецидиви терору?» (журнал «Київ», 1992 р., № 6-8). Серед основних публікацій В.Чорновола в періодиці: «Прощальне слово на перепохованні Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого у Києві 19 листопада» («Голос громадянина», 1991 р., № 66).