Письменник.

Шевченківська премія 1981 року за роман-дилогію «Біль і гнів».

Народився: 17.05.1922, м.Миргород, тепер Полтавська область.

Помер: 29.06.2014, м.Київ.

Освіта: Навчався 1950-51 в Літературному інституті ім.О.М.Горького (Москва), 1951-53 — Львівському педагогічному інституті, 1953-56 — у Вищій партійній школі (м.Москва).

Кар’єра: закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.

Твори: Друкується з 1944. Перша книжка — збірка оповідань «Гості з Волині» (1949). Автор нарису «Дві Марії» (1951), збірок оповідань і новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей і оповідань «Жінка з дитиною» (1959). Анатолій Дімаров досліджував причини сімейних драм і трагедій (роман «Його сім’я», 1956), застерігав проти сліпої материнської любові (роман «Ідол», 1961). Здобутком української прози 60-х pp. є роман «І будуть люди» (1964). «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), збірка «Міські історії» (1988). У повістях «На коні і під конем» (1978) і «Вершини» (1986) Анатолій Дімаров звертається до автобіографічного матеріалу. Збірка воєнних повістей «Постріли Уляни Кащук» (1975); роман «Біль і гнів» (кн. 1, 1974; кн. 2, 1980) . Автор воєнних повістей («Відьма», «Мажориха», «Сабантуй», «Діти», «Чоботи»), Автор творів для дітей і юнацтва: казок «Про хлопчика, який не хотів їсти» (1958), «Для чого людині серце» (1963), «Блакитна дитина» (1968), фантастичних повістей «Друга планета» (1980), збірка оповідань і повістей «Син капітана» (1958). Окремі твори Анатолія Дімарова перекладено багатьма мовами народів світу.