Офіційний веб-сайт

Дмитерко Любомир Дмитрович

Письменник.

Шевченківська премія 1979 р. за збірки поезій «Світе мій» та «Основа».

Народився: 05.(18).03.1911 р., м. Винники, тепер Львівська область.

Помер: 02.10.1985, м.Київ.

Освіта: Навчався 1928-29 рр. в Кам’янець-Подільському інституті народної освіти, 1930 р. — на сценарних курсах при Київському кіноінституті.

Кар’єра: Працював редактором на Київській кіностудії, з 1962 р. — головний редактор журналу «Вітчизна».

Твори: Друкувався з 1928 р. Автор збірки віршів «Іду», книжки оповідань «Вітер зі Сходу» (обидві — 1930 р.), поетичної збірки «Товтри» (1931 р.), «Молода земля» (1935 р.), «Книга боротьби» (1939 р.), «Слава» (1942 р.), «На полі бою» (1944 р.), «Багряний ранок» (1945 р.), «Вітчизна» (1948 р.), «Добрі сусіди» (1951 р.), «Зоря на обрії» (1957 р.), «Осінь за океаном» (1959 р.), «Причетність» (1975 р.), «Земна вісь» (1977 р.), «Крутий поріг» (1983 р.), «Основа» і «Світе мій» (обидві — 1978 р.). У збірці «Новели» (1955 р.), романах «Розлука» (1957 р.), «Крізь дні і ночі» (1969 р.), «Останні кілометри» (1972 р.), трилогії «Міст через прірву» (1962-65 рр.), повісті «Кроки на шляху» (1967 р.). «Генерал Ватутін», 1947 р.; «Навіки разом», 1959 р. порушено морально-етичні проблеми. Так само  в п’єсах «Шляхи людські» (1954 р.), «У золотій рамі» (1957 р.), «Сенсація номер один» (1965 р.), «Суд серця» (1969 р.), «Лавровий вінок» (1973 р.), «Той перший день» (1984 р.) (поставлені в багатьох театрах України — Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Луцька). Автор численних нарисів і статей, опублікованих у центральній і республіканській пресі та в збірках «Польські будні» (1949 р.), «Високі завдання» (1953 р.), «Добро і зло Канади» (1962 р.), «З виру життя» (1972 р.). Окремі твори Любомира Дмитерка перекладено багатьма мовами світу. За сценаріями Любомира Дмитерка поставлено к/ф «Олекса Довбуш» (1960 р.), «Слово про генерала» (1964 р.), «Ліра молодості» (1968 р.).