Офіційний веб-сайт

Роман «Цуцик»

Автор(-и): Віталій Запека / Розділ:

Роман «Цуцик», автор: Віталій Запека, видавництво: «ФОП Євенок Олексій Олексійович» (м. Житомир), рік видання: 2019.

 

Роман «Цуцик», автор Віталій Запека

 

Сюжет роману розвивається в жорсткому воєнному середовищі, на тлі бойових дій в російсько-українській війні на Сході України. Особливістю роману є те, що це перший в сучасній українській воєнній прозі роман, у якому події подаються з точки зору не людини, а тварини. Головний герой твору ‑ не індивід, який свідомо чи мимоволі задіяний у військовому конфлікті, а маленьке собачатко. Світосприйняття навколишньої дійсності та інтеграція її в життєвий досвід Цуцика ‑ отака проекція зі сторони є основною ідеєю, яка розкриває поняття гуманізму в творі, адже війна ‑ це велике горе, в контексті якого відбувається зчерствіння та озлоблення людської сутності, людської душі. А в будь-якому воєнному конфлікті найменше на страждання заслуговують невинні ‑ діти та тварини, які, на жаль, страждають чи не найбільше.

Через погляд, відчуття, життя маленького собаки на передовій у зоні АТО та ООС читач дізнається про події на одному з військових укріплень в Луганській області. Роман не має складних і заплутаних поворотів, паралельних сюжетних ліній. Події розвиваються поступово, помалу: від самого народження цуценяти, через його боротьбу за життя, постійні втрати «зграї», людську жорстокість, зневіру, та, попри це, намагання зрозуміти оточуючих, щоб вижити за будь-яких обставин, до найвищої точки розвитку сюжету ‑ знайомства з «Не таким двоногим», насправді бійцем Віктором Машиним. Зародження їхньої дружби становить фактично основну лінію сюжетотворення, адже зовнішні події (патрулювання, розмови з рідними, конфлікти між членами підрозділу, бій з ворожою розвідкою, перебування у шпиталі) у той чи інший спосіб пов'язані з цим процесом, зумовлені вчинками обох героїв роману. Дружба, любов, самопожертва в ім'я миру, спокою і безпеки інших здатні повернути героям не лише втрачену віру в людей (Цуцику), але й життя (Віктору).

Роман не залишає байдужим і чіпляє за живе, текст дає відчуття мало не повної присутності під час усіх описаних подій. Це ще й тому, що автор роману має власний узнаваний літературний стиль та відмінні особливості текстотворення. Його твору властиві досконала літературна мова, філігранна побудова фраз, тонка іронія, яка водночас поєднується із гострою сатирою, цікаві інтертекстуальні відсилки, гумор. Відсутність довгих описів, стилістична та лексична ощадливість роблять текст динамічним і водночас напруженим.

Такі книги саме від очевидців і безпосередніх учасників воєнних дій дуже важливі у сучасній українській літературі, адже воїн не буде брехати, прикрашати, зловживати пафосом та пустим геройством, бо головне для письменника-комбатанта показати справжнє обличчя війни.

 

З подання «ФОП Євенок Олексій Олексійович» (м. Житомир)

Коментарі

Дякую автору з те, що береже та фіксує новітню історію України!!! Будемо жити!

'Цуцик' - чудовий роман.Антивоєнний до зубного скрежету. Так може писати лише той, хто на рівні відчуттів ще ненародженого собачати, власній шкірі та заскоруглих мозолистих долонях, що міцно тримали зброю, захищаючи Україну, в тому числі і "експертів" малодотичних до дій на передовій, пізнав всі "принади" війни.Не схоже на героїку замовних совєцьких творів? Не вписується в "класику жанру", чи в касту "СпІлок" автор не вхож?- Не вхож! І, як це низько "вхожим" писати пасквілі, навіть не прочитавши книгу... А ви прочитайте, двоногі в однострої, хоч "однострій" ваш це - одяг ВІД....,....,....,ну, і навіть - від Версачі(хто куди докарабкався). Автору-шана, щира подяка, прохання писати ще та здобути Шевченківську премію. Твір того вартий. Удачі. Наснаги. P.S.Онук (9 років)- дуже далекий від війни,( в школі приватній війни не існує, натомість-зелені футболочки, зелені бейсболочки, ЖОВТІ паросточки, певно засохлі вже, на ЗЕЛЕНОМУ тлі емблеми школи) з цікавістю слухав.Слухав, бо деякі місця, я вважаю, йому ще зарано читати.

Книжка "Цуцик" з тих. які потрібно читати вчителям в школах, батькам і дітям вдома.Написана без фальші, щиро, гірко, по доброму.Гідна високої премії.

Публікація на сайті Буквоїд…

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/12/16/202140.html

НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА

ОСЯГНЕННЯ ІСТИНИ ЛЮБОВІ
 
Віталій Запека. Цуцик. Антивоєнний роман. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2019. – 224 с.
 
11 грудня ц. р. відвідав Львівський Книжковий ярмарок у ТРК Victoria Gardens (1–27 грудня 2020). Стоячи біля книжкового прилавка, розглядаюся, дослухаюся в надії – а раптом хтось запитає: «У вас є для мене книжка, моя книжка, написана для мене, яка чекає, коли я за нею прийду?» Не прийшов ніхто, не запитав… Читаю книжку Віталія Запеки «Цуцик». Моя книжка! Автор пише просто й водночас так, що його слова (розмисли маленької собачки) проходять крізь душу. Чому він вирішив  порозмовляти  з нами з  позиції тварини? Можливо, настав час задуматися... Людино – хто ти, куди йдеш?
З чого почати? Насамперед мушу сказати, що цю книжку слід читати вдумливо і серцем: «Бо читати й не прочитувати – то не почитати» (Дистихи Катона). Сутність людини – бути собою, не зрадити себе, свою пам’ять. Як же це розуміє Цуцик?
Ця книжка – про пам’ять, любов, людяність. Людина забуває про те, що вже самим фактом свого народження вона бере на себе обов’язок жити людським життям. Книжка Віталія Запеки чітко нагадує про це. Вона спонукає до глибшої застанови над простими й очевидними, властивими українцеві речами, і стане книжкою, яка допомагатиме виховувати підростаюче покоління України з центром сили у серцях – кордоцетричною філософією. Хоча дехто вважає, шо саме кордоцентризм – наша, українців, трагедія...
Життя, як відомо – постійна боротьба. За те, що маємо, чого не хочемо втратити, потрібно постійно боротися. Мусимо усвідомити, що в природі немає гармонії, адже споконвіків діє закон – сильніший ПОЖИРАЄ слабшого. Наша мета (а може, й призначення) – боротися за гармонію людського співжиття в духовній сфері, й тоді, дасть Бог, ми зможемо боротися за гармонію і в матеріальному світі. Зарадити духовній кризі – ось основний сенс нашого життя. «Втрата душі – це хвороба ХХ сторіччя... Годі точно визначити, що таке душа. Душа людини – це не те, що належить розуміти. ...піклування про душу – священне мистецтво», – нагадує Томас Мур у  своєму творі «Піклування про душу». Тоді про що можуть розглагольствувати панове, які не читали «Цуцика» і співставляють автора з іншими закордонцями? Віталій Затока – такий, як є, він наш, українець, живе життям сьогодення України, яке не підвладне жодній логіці, бо ж часу і сусідів ми не вибираємо. Його кредо життя: «…роблячи добро, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Послання ап. Павла до Галатів 6:9). Ослабнути не маємо права: відповідальність перед прийдешнім – це і є наша вічність. «Все, що дихає, – хай Господа хвалить» (Псалом 150:6), тому ніхто не має права зобидити ЦУЦИКА.
Є книжки, які можна переповісти, а виважену, перевірену життям та досвідом боротьби, писану душею й серцем книжку Віталія Запеки треба читати-перечитувати, насолоджуючись плином авторських думок, пірнаючи в неї серцем, щоб черпати почуттєву інформацію про сьогодення України, її патріотів, щоб наша душа повнилася живими думками, крихтами людяності, добра щодення, бо сенс буття людини – плекання свого інтелекту, духовності у процесі осягнення форми (лат. – краси) життя з Богом.
        Отже, коротенький шкіц фрагментів життя нашого Цуцика. «Грім – перше, що почуло цуценя в своєму житті». Це не грім весняного дощу: «Земля від нього двигтіла». Бездомна собака, що жила в лісі в околицях сільської місцевості в прифронтовій зоні, народила цуценят. Мамка не встигла навчити своїх дітей собачої мудрості, законів виживання, пошуку їжі – зграя голодних вовків знищила всіх, крім Цуцика, якому чудом вдалося врятуватися. Розпочалася важка боротьба за життя. Він боявся двоногих істот, але голод додав сміливості, тому він вирушив у село. Його приручила сім’я з маленькою Юлею, яка любила гратися з ним помаранчевим м’ячиком: «– Балсік! Лови! – кричало дитя».
      Всі проблеми почалися, коли приїхали чужинці. Песик «відчув неприємні запахи диму, алкоголю, гуталіну та пороху». Це його насторожило. Другий наїзд зграї двоногих закінчився смертю господаря обійстя і травмою Цуцика (адже собаки володіють вродженим інстинктом захисту свого господаря): «В пам’яті міцно закріпилася ненависть до двоногих в однаковому одязі з гидкими запахами пороху, диму, гуталіну та алкоголю». Українські війська звільнили село й залишили ліки для Цуцика. Життя поверталося в звичну колію, але громи лунали вже з іншого боку. Ворожа міна розірвалася, коли сім’я зібралася відвідати господаря на кладовищі. Цуценя залишилося зовсім саме, прив’язане до будки, без їжі та води... Сусіди покійних не здогадалися нагодувати його (нелюди: «думка про сусідське майно не давала спокою»). А через декілька днів сталося так, що цуценя, ледь живе, опинилося в околицях блокпосту наших військових.
Віктор, воїн-герой, після шпиталю повернувся на фронт (у Полтаві залишилися дружина й маленька доця Юлиного віку). Побачивши цуценя, «цю купку кісток», здивувався: «Що то за м’яч у нього?» й почав підгодовувати Цуцика. Але як? Адже той боявся двоногих «однакових» (у військовій формі). Він пам’ятав про зло, яке вони можуть заподіяти. Але ці двоногі мали інший запах. Віктор любив після чергування одягати іншу куртку. Цуценя  назвало його «напіводнаковий». Віктор відносив мисочки з їжею і теплою водою на пагорб, а сам повертався до бліндажа. Не витримав і оглянувся: «Те, як їло собача, вразило... Чомусь на серці стало боляче... Мені здається, що ми, люди, перед тим цуценям завинили». Завинили ті нелюди, які розпочали війну проти народу України.
Походи Віктора з собачою їжею (двома тарілками) повторювалися з дня на день, і Цуцикові було невтямки, чому «напіводнаковий» так недбало ховає їжу, що він її знаходить. Віктор почав відходити на меншу віддаль від мисок, щоб приручити Цуцика. Робив це дуже делікатно. Майже так, як у «Маленькому принці»: «Як хочеш мати друга – приручи мене!» – «А що для цього треба робити?» – спитав маленький принц. – «Треба бути дуже терплячим, – відповів лис. – Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе... Але кожен день ти сідатимеш трохи ближче...»
Бойовий побратим Льошка не міг згадати автора й назви книжки: «Там на всю книжку одне розумне. Зараз згадаю... Ти приручаєш тих, за кого відповідальний... – Згадав! Ти відповідальний за тих, кого приручив. Ось бачиш, Вітя, що люди пишуть».
Приручені тваринки мають вроджений обов’язок вірності й собачий обов’язок захищати: «Щоб не трапилося лиха з Другом (Віктором. – Б. Д.), Цуцик повинен був захищати його повсюди. Собача це чудово розуміло... Крім охорони позицій, Цуцик взяв на себе додатковий обов’язок. Де б не перебував Друг, Цуцик з’являвся поруч». І тут сталося те,  що рано чи пізно мало статися – війна. Віктор зі своїм напарником Юрком заступили на нічне чергування. Цуцик принюхався – зі сторони лісу наближалися чужі «однакові» (він відчув, що вони пахли інакше). Цуцик напав тихенько й зненацька  (в ці часи бійці могли тільки мріяти про тепловізор). З лісу почувся зойк з матюками. Бій – серед нападників два вбитих і один поранений (коли прибули «Специ», то були шоковані: «Без укусів не залишився жоден з тих, що лежали на снігу»). Віктор смертельно поранений, Цуцик також. Шпиталь у місті Дніпро: «Цуцик помирав... Друг лежав поруч... Якби не собачий обов’язок захищати, Цуцик вже перестав би чіплятися за життя».
«Головне, що вони разом. Цуцик, Друг, м’яч». Комбат (полковник [генерал – на війні це швидко] – наше майбутнє) привіз машиною Віктора додому: «– Рідна, це я, – Друг обійнявся з цією жінкою. Цуцик опинився між ними. Чув тепер, як калатали серця у обох людей. Від жінки пахло теплом, їстівним, дитиною». Пам’ять – дитина, балсік і помаранчевий м’ячик... Щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися: «Чути, як людське дитинча сміється. Цуцикові подобається цей звук... – Балсік! Балсік! – кричить дитина... Цуцик біжить до неї, тицяє пащею з м’ячем в долоню». Чому Цуцик так дорожив своїм помаранчевим м’ячиком? Це все, що залишилося з минулого, було його пам’ятаю про Юлю й безтурботне дитинне життя: «Бо речі – це не лише фізичні тіла, яких можемо торкнутися, це геть усе на світі: наші дії, наші помисли, наші почуття – то “речі”, то реальність: res – річ; realis – речовий, реальний» (Андрій Содомора, «Усміх речей»), адже ці речі мають душу, дух життя, вони повертають нас у минуле, дитинство, у світ, якому немає вороття, бо «Дитинність твого єства тримає тебе на плаву у свого Часу» (Мирослав Лазарук, «Ріка»).
Що ще? Книжка читається душею і серцем – моментами хочеться заплакати гіркою сльозою, а може з радості й посміятися (бачу, як Цуцик із гідністю господаря гуляє коридорами шпиталю, всі його люблять, пригощають котлеткою, смаколиками, а він гонорово виляє хвостиком). Без сумніву, автор книжки заслуговує похвали, а сама книжка – найвищої літературної премії. Бо ж цей твір спонукає читача до роздумів: хто ти, людино? «Quo Vadis?» – Куди йдеш, людино? Чи йдеш ти дорогою, яка веде тебе до храму душі і серця, до храму очисної сльози пам’яті з думкою про майбутнє, вічність...

Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, доктор філософії, доцент, м. Львів

Тут так багато гарних дописів. Жаль, що немає опції «вподобати», бо доведеться ще і ще раз повторюватися. Я вже залишила тут свій коментар щодо «Цуцика» Віталія Запека. Проте, бачу, що доведеться відстоювати свою думку. Напередодні подивилася фільм «Заборонений». Вражень маса. Питань ще більше. Ну як можна було про м о г о СТУСА зняти таке? Я збентежена, вражена, ображена, зрештою, я обурена! І навіть зла. Це саме та гамма почуттів, яка «накрила» (це саме те слово) мене, коли ознайомилася зі змістом ганебного листа. Щоб втратити повагу, достатньо підписатися під сумнівним дописом. Мене особисто образили. Очевидно,що підписанти «Цуцика» не читали. Я не читала «Падіння хв’юрера» О.Михайлюти. Краще розповім про «Цуцика». М о г о «Цуцика». Саме про м о г о, бо все, що ми впускаємо до свого серця, стає н а ш и м. Автору вдалося достукатися до наших сердець – бачите, скільки захоплених відгуків. В середині кожного з нас, старого чи малого, живе дитина. Така ж беззахисна і щира, як той Цуцик. Цуценяті з роману В.Запека стрічаються різні представники біологічного виду homo sapiens: люди, людці, людолови… Як важливо, щоб той Цуцик не втратив віру в людей, в людство. Ця книга про людей, про кожного з нас. Про вміння і потребу не зашкарубнути душею, не зачерствіти серцем, не збайдужіти. Зберегти в собі людяність, навіть, або тим більше, - в жорстокі часи. Проте, будь-яка епоха може бути жорстокою. Комусь за щастя ковбаса «по два двадцять» і «какая разніца». А хтось з мордовських таборів пише листи спротиву, вимагаючи свободи і справедливості для інших, не для себе. Щоб стати людиною, мало народитися дитинчам цього біологічного виду. Гадаю, «Цуцик» В.Запека допоміг би в становленні і вихованні нашої юні. Розуміння і усвідомлення того, за що і для чого ми воюємо, виявляється не для всіх є очевидним. Тому читати «Цуцика» треба людям усіх поколінь. Я прочитала: це захопливо, щиро, до щему, до сліз, з гумором і з теплотою. Я щиро вдячна автору і вважаю, що його антивоєнний роман заслуговує не лише на номінацію, а й на відзнаку.
Сподіваюся, що шановний пан Юрій Макаров та весь поважний Комітет дослухаються до думок читачів, а не підписантів. Дуже сподіваюся. В усякому разі, Віталій Запека вже отримав найдорогоціннішу нагороду – любов своїх читачів. Творчої наснаги автору! Чекаємо нових творів. Я вже прочитала «Героїв, хероїв та не дуже». Рекомендую!

Щодо роману «Цуцик» та ганебного листа, який має на меті поставити під сумнів рішення членів комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
Хтось за будь що намагається довести, що роман Віталія Запеки «Цуцик» не «український», не патріотичний, а, навпаки, принижує гідність українського солдата, і взагалі є замаскованим підступом клятого ФСБ та видати цю маячню за «здорову критику» (не полеміку, бо тут якраз ніхто не збирався вислуховувати когось ще, крім себе). Маю на увазі пресловутий лист за підписами шанованих людей на чолі з почесним патріархом ПЦУ Філаретом, які виступили проти того, що книга ветерана російсько-української війни на Сході потрапила у довгий список творів, котрі братимуть участь у другому турі конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року. Натомість намагаються довести, що книга іншого автора, написана в жанрі фентезі, була більш достойна пройти у другий тур цього конкурсу, адже показує, як український воїн нищить ядерну зброю ворога з допомогою лазера, а що наразі якийсь там цуцик може протиставити цьому «героїчному подвигу» і пафосному патріотичному посилу?
Поважаю право кожної людини мати свою особисту думку щодо обох творів. Але категорично не погоджуюся з авторами листа в їхній оцінці роману «Цуцик». Дякувати Богу, що члени Комітету оцінюють не лише ідеологічну складову твору, як це часто було за радянських часів, але і його літературну якість, враховуючи ті загальні моральні цінності, які він здатен донести до свідомості читачів.
В романі Віталія Запеки переплавлений і талановито втілений особисто пережитий емоційний досвід автора, безпосереднього учасника подій, які відбувалися у зоні АТО в 2014 році, на відміну від роману-фентезі, який є штучною конструкцією, з видуманими персонажами, сюжетом, в якому, за задумом автора, одна зброя винищує іншу зброю (бодай це і зброя ворога). Натомість у «Цуцику» вирують живі почуття, діють конкретні прототипи людей, з якими автор зустрічався, жив і воював на Сході. Найбільше тих, хто підписав «протестного» листа, обурює те, що головним героєм у романі «Цуцик» є собака, очима якої змальовуються усі події. Саме це, на їхню думку, і є тим фактором, який зводить нанівець усю ідеологічну складову роману, принижує українського воїна в його справедливій боротьбі проти російського агресора, котрий незвано прийшов на нашу рідну землю. Дивно, але подібний літературний прийом, коли за дійсністю спостерігає герой, втілений в образ тварини чи комахи, відомий по багатьох казках народів світу, використовували його і письменники (серед них імена світового рівня, наприклад Луций Апулей в «Метаморфозах, або Золотому віслюку» або Франц Кафка у «Перевтіленні»). Такий підхід, таке художнє рішення може свідчити лише про високу майстерність автора. Для того, щоб правдиво змалювати усі події очима маленького цуценяти, щоб у це все повірили читачі, щоб це зачепило їхню душу, потрібен неабиякий талант письменника.
Образ собачати вибраний автором не випадково. Іноді ми й самі не можемо відповісти на питання, чому обираємо саме той чи інший образ, тому що деякі речі зберігаються у нашій підсвідомості, закарбовані там з глибини віків. На підтвердження цієї думки мушу нагадати, що собаки були священними тваринами в давніх українців, найпопулярніші персонажі давньоукраїнської міфології. Міф про Собак один з найдавніших. В ньому розповідається про печеру на кам’янистому березі річки, де мешкало плем’я мисливців на мамутів. Одного разу, розповідає міф, коли зимового дня все доросле населення пішло на кількаденне полювання за мамутом, огнищанами в печері лишилися підлітки, діти та старі. Цим скористалися людоїди й підступно напали на стійбище в печері. Підлітки мужньо боронилися, але людоїди ввірвалися в печеру, стали хапати дітей, поїдати їх. Крики й моління розбудили богів Вирію, що перетворили підлітків-огнищан у дивовижних тварин — Собак, котрі пошматували людоїдів, погнали їх геть і врятували стійбище. (За М. Кожухар-Плачиндою).
Про популярність міфа свідчить той факт, що собака був символом давньоіранського (давньооріанського) бога вогню СИМАРГЛА — одного з найголовніших богів давньоукраїнської міфології. Водночас собака став персоніфікованим образом огнищанина, котрий оберігає вогонь і дім свій. (За В. Демидчиком).
Підкреслюю ще раз: «КОТРИЙ ОБЕРІГАЄ ВОГОНЬ І ДІМ СВІЙ». Це, врешті, те, чим і займався цуцик з одноіменного роману на війні. Він, маленький і беззахисний, поволі перетворюється у персонаж, який може захистити на своїй землі тих, кого він любить, протистояти ворогу, допомагати нашим бійцям у їхній праведній борні, і задля цього не шкодувати своїх сил і життя.
Та попри це, книга Віталія Запеки не про війну (автор і сам стверджує, що його роман антивоєнний) – вона про любов. Любов всеохопливу, любов агапе: яка поєднує людей у любові один до одного, до своєї землі, до братів наших менших і до всього живого на цій землі, де ми за все відповідаємо. Вона про взаємну довіру і віру, бо лише віра і відчуття відповідальності допомогли перемогти смерть, вивели головного героя із темряви і повернули до життя. Вона про душевність, добро і радість перемоги.
Отже, роман Віталія Запеки «Цуцик» має всі ознаки «українськості», тому що в основу його закладений символізм давноьоукраїнської міфології, тобто те, що несе в собі код української нації. І не дивно, що численні читачі віддали саме йому свої симпатії і перевагу серед інших романів про війну і не тільки.
Також вважаю цілком правильним рішення членів журі конкурсу, які відібрали цей твір у другий тур.
Щодо листа. Він ганебний бодай з тієї причини, що заради честолюбства однієї людини топить, змішує з грязюкою іншу людину, такого ж письменника, як і той, за кого виступають у листі. Звісно, жоден коментар чи лист не може бути гарантією надання будь-яких преференцій авторам, та накладає на нас обов’язок ставитись до них, щонайменше, з повагою.
Світлана Окорокова,
член Національної спілки журналістів України

Підтримую автора)

З такого боку ще війну не висвітлювали. Дякую! Скільки таких цуциків, котиків, інших тваринок залишилося на війні, покинутих і забутих, лише деяким пошастило бути врятованими волонтерами та військовими. Та й вони мають ПТСР. Дякую, пане Віталію, що не забули про тих, хто теж був і є на війні.

Просто чудово! Бажаю перемоги!!!

Просто ЧУДОВО!

Книга Віталія Запеки це є саме життя, це неймовірно правдива розповідь про фронтові будні та наших чотирилапих побратимів. Краще про це ще ніхто не написав. Ця книга про людяність, про любов, про повагу та милосердя.

Я вважаю роман гідним, адже він таланоівитий, оригінальнийі автор пише про те, що сам бачив і пережив.

Роман, написаний людино., яка сама все це бачила й пережила. Ідея оригінальна. Робота талановита. Підтримую, вважаю роман достойним Шевченківської премії.

Бажаю перемоги! Гідна книга!

Буду читать!! Те, кто гнобят автора и книгу - недостойные, мелкие, продажные!!! Слов нет! Ганьба Вам!!! Автор - умничка!!!

Підтримую автора. Бажаю перемоги

Дякую за прекрасну книгу!

Підтримую автора. Чудова книжка. А тим, хто намагається принизити автора і його твір, бажаю спочатку самим побувати в окопах, а потім писок відкривати.

Дякую за книгу! Вона неймовірна!Підтримую автора!

Я за "Цуцика". Не смішіть, будь ласка, новітніми Гіперболоїдами інженера Михайлюти

На Луганщині читаємо.Дякую автору.

Дуже хочу почитати. відгуки класні. Де можна придбати?

Чудовий твір! Рекомендую всім!

Дякую за чудовий твір та підтримую автора

Підтримую автора!!! Книга варта перемоги!!!

Підтримую автора! Війну треба висвітлювати з різних ракурсів і максимально доносити до більшої кількості людей!

"Цуцик" — саме та книжка, з якої варто починати розповідь дітям про війну. Не просто розповідати де наші, а де - не наші, а саме про війну. Перечитував вже двічі.

Книга мене вразила в саме серце. Душевна книга. Рекомендую. Бажаю перемоги.

Гарна книга.

Я вже писала свою думку на підтримку роману "Цуцик" і його автора - ЗА. Але змусили повернутися події з "листом". Друзі , давайте навчимося обєднуватися "за", а не "проти". Пишіть про сильні сторони твору іншого автора, але не паплюжте В.Запеку. Його роман - нове слово в літературі. Читайте і відчуєте, що хотів сказати автор!

Щиро дякую автору за таку книгу! вона чудова

Гарна книжка Цуцик, гідна премії

Роман "Цуцик" одна з найкращих книжок цього року. Добра, зворушлива, патріотична, смішна та сумна одночасно. Гідний роман.

Придбав "Цуцика" на зустрічі з автором, прочитав за пару днів. Сподобалось, рекомендую. Книга написана щиро, від души.

Чудова книга. Розрахована не тільки на дорослих, а й на дітей віком від 11 років. Читала її 6 класу, слухали, сопереживали. "Цуцик" вартий цієї премії.

Від роману не відірватися, не спала ніч. Самородки творять справжню літературу,на превеликий жаль їм не уникнути нападок та цькувань недоброзичливців. В той же час не треба витрачатися на рекламу. Віталію - це піар, який не купиш за гроші.

Книга чудова! Сіла читати, і не змогла відірватися, поки на закінчила. Побільше б таких книжок.

Щиро підтримую вибір Комітету. Книга автора-побратима неймовірна, розказує правду війни, принизливо розкриває порухи людської душі в жорстоких випробуваннях. Те, що читач баче події очима собаки ще більш розкриває драматизм історії, закликає людей мати людськість, яка, власне, й робить з них людей. Посил про те, що такий авторський прийом принижує пам'ять полегих, саму ідею захисту країни, нікчемний,видається як останній аргумент "ображених" та переможених. Дуже рекомендую книгу усім для прочитання, в тому числі навіть її критикам.

Вітаю !!! Чудова книжка , вважаю її можуть читати навіть діти , починаючи з певного віку !

Чудовий твір, котрий, на мою думку, заслуговує участі в конкурсі на здобуття Шевченківської премії. Автору бажаю перемоги та натхнення для подальшої роботи над новими творами.

Працюю в Полтавському юридичному коледжі. Якось у студентів поцікавилася, чи читають вони сучасну українську літературу й що саме? Була приємно здивована, коли одна зі студенток показала мені твір В.Запеки "Цуцик". Мене це вразило, адже сьогодні зустріти студента з художньою книгою в руках - це рідкість. Гадаю, факт говорить за себе. Найкраща нагорода для автора - це коли його твори читають. Тож автору щиро бажаю успіхів!

Підтримую автора ! Книгу купував для доньки. Сам іще не читав. Донька була у захваті. З доньчиної рецензії зробив висновок, що дана книга має бути в шкільній програмі також. Бажаю Віталію перемоги.

підтримую автора

Не ч
итала ще, але дуже зацікавлена відгуками друзів. Обов'язково прочитаю. Успіху автору.

Дякую автору і бажаю перемоги!

Прочитав на одному диханні. Чудово, емоційно..
Мешкаю неподалік місць, де були бої, обстріли. З подякою автору.

Супер! Дякую за книгу! Щиро і чесно!

Підтримую автора! Книгу замовила) Чекаю на зустріч з "Цуциком"

Дай Боже, не останній твір.

Додати коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
CAPTCHA