Офіційний веб-сайт

Юрій Щербак. «Українська цивілізація, «руській мір» і комплекс меншовартості»

На межі 1960-1970 років у києві засяяла інтелектуальна зірка першої величини’: критикеса, культурологиня, есеїстка. Киянка, молода жінка могутнього темпераменту й блискучої полемічної вдачі.

Майя Каганська.

Про цю людину, яка стала подругою геніального київського поета Леоніда Кисельова, я міг би розповісти чимало, але обмежусь лише одним спогадом. Отож, М.Каганська,яка певний час працювала в молодіжній газеті «Комсомольское знамя»(я пишаюсь її рецензією на мою першу повість «Як на війні»), уславилася в ті, глибоко совкові часи двома крамольними твердженнями:

1.Російська література, як і російська імперія, вже давно відбулася й почався довгий період її занепаду.

2.Українська література, як література молодої політичної нації, яка щойно формується й наближається до державності, має великі перспективи й простір зростання. У цієї літератури велике майбутнє.

Ці слова були уважно почуті в середовищі молодих шістдесятників, знаменом яких був український критик Іван Дзюба: він проголошував ідеї відродження української мови, літератури й — в ширшому сенсі — української цивілізації. Він підкреслював, що, незважаючи на репресії комуністичної влади, збереглася творча енергія та інтелектуальний потенціал української нації.

Тридцять років незалежності України — при всіх зупинках, відступах й гальмуваннях — дали могутній поштовх розвитку української цивілізації, зокрема мови й літератури. Згадаймо імена хоча б таких творців, як Ліна Костенко, Д.Павличко, І.Малкович, М.Слабошпицький, Любов Голота, названий вже І.Дзюба, С.Жадан, Р.Лубківський, Р.Іваничук, П.Кралюк, М.Жулинський, В.Брюховецький, Б.Горинь та багато інших, нехай вибачать мені, що не назвав…

Це не був політичний проект якоїсь партії націоналістів (такої впливової націоналістичної партії в нас, на жаль, просто нема). Процес цей майже не підтримувався державою (хоча б мав!), яка, наскрізь просякнута агентами впливу Росії, хвора на комплекс меншовартості, так і не стала потужним спонсором та спївтворцем нового українського відродження.

Становлення великої української культури — не лише літератури, а й музики, образотворчого і театрального мистецтва — їх, сказати б, укорінення в європейському й світовому ландшафті — відбувалося великою мірою спонтанно, завдяки приватній енергії окремих митців та колективів.

Принципово іншим шляхом розвивався політично-диверсійний проект «рускАго міра», підтримуваний та щедро фінансований розвідувально-пропагандистськими органами Росії. До2014року Україна, з її неосяжною демократією, керована принципомКАКАЯ РАЗНИЦА (з наголосом на першому А) та хронічною слабкістю корумпованих захисних систем, байдуже спостерігала за активним просуванням носіїв та організацій “рускаго міра” — цих ракових клітин, налаштованих на знищення нашого державного організму.

Пам’ятаю, як на одній з конференцій в Києві давав вказівки своїм агентам тодішній керівник руського міра Ніконов, внук сталінського наркома Молотова …

З війною2014року руський мир відкрив своє повторне, імперсько-шовіністичне обличчя, вбивствами і пожежами прокотився по Україні, підготував ідеологічний ґрунт для великої війни2022року.

Проголошена мета цього «міру»— знищення українського народу, його держави, мови, армії, віри.

Хіба дивно, що народ та його армія, які стікають кров”ю, сповнені сьогодні ненавистю до всього російського — від Пушкіна до Прілєпіна?

Упродовж двадцяти років путінського правління ми спостерігали справжню пришвидчену деградацію російської культури, зведення трагічної історії російсько-совєтської імперії до примітивних побєдобєсних схем, вигаданих невігласом-диктатором.

Російська мова, яку так ревно захищають окупанти, вбиваючи російськомовне населення України, пробила брудне дно — що видно з оприлюднених СБУ розмов агресорів. Словниковий запас – п’ятдесят слів, з яких тридцять — мат-перемат. І це — той “вєлікій і магучій”, до якого схиляють нас як вороги, так і деякі наші діячі? Схаменіться, люди.

Москва з її дрібними бісами соловйовим, скабєєвою, басковим та міхалковим давно перестала бути «духовним центром». Цей факт визнають навіть російські ліберали, які прожогом кинулися в еміграцію, геть від Москви.

Хоч як це дивно, але в Києві знайшовся персонаж хлєстаковського пошибу, який вирішив зневажити українську культуру, не маючи про неї жодного поняття. Страждаючи на комплекс меншовартості, помножений на манію величі, цей автор пришіптує; «Я, поки я тут щось значу, не дам будувати з України велику країну з маленькою культурою(!)».*

Боюсь, що автор сей нічого не значить для української культури. Вона просто не помітила його.

Бо вона — велика. І за нею — велике майбутнє.

І завозити в Україну «антропотоки»хороших росіян, «близьких нам за ментальністю, духом, мовою і так далі»також ніхто не дозволить. Вже позавозили після 1933, 1946, 2014 (до Криму). Уроки вивчені. Висновки зроблені.

P.S. З Маєю Каганською я, будучи послом України в Ізраїлі, побачився востаннє в 1994 році в Єрусалимі. Майя Лазарівна, професор, відома в Ізраїлі дослідниця світової літератури, гаряче підтримувала незалежність. України й бажала нам якнайшвидше подолати тягар імперського минулого. Вона померла2011року й похована на свящеyній Оливковій горі в центрі Єрусалиму. Ії пророцтво щодо російської та української культури збулося.

*Див. Главком, 11/06/2022, Арестович в ефірі Фейгін ЛАЙВ

 

Юрій ЩЕРБАК,

«Українська літературна газета».