Василь Онуфрійович Омеляненко (народився 1925 року) ‑ опішнянський гончар, відомий, передовсім, своєю декоративною зооморфною скульптурою. У дитинстві він навчився ліпити глиняну іграшку, потім гончарювати, спостерігаючи за роботою інших майстрів, самотужки опанував прийоми декорування виробів.

Упродовж 1950-1985 років Василь Онуфрійович працював на Опішнянському заводі «Художній керамік» ‑ майстром дитячої іграшки, майстром з виготовлення декоративної скульптури, майстром творчої лабораторії. З початку 1960-х був учасником численних мистецьких виставок ‑ і зарубіжних (Брюссель, Марсель, Лондон, Лейпциг), і вітчизняних; неодноразово брав участь у конкурсах із кераміки, симпозіумах гончарства, які щороку проводяться в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Нині він у лавах Національної спілки художників України і Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка і Всеукраїнської премії імені Данила Щербаківського. Вироби митця зберігаються у численних приватних колекціях і музейних збірках.

Спілкування з Василем Онуфрійовичем Омеляненком особисто в мене викликає багато позитивних емоцій. При зустрічі (а бачу я його майже кожного дня) ‑ це завжди радість і... подив. Найбільше вражає те, як людина, котра прожила таке довге, непросте життя, здатна постійно перебувати в доброму гуморі, бути привітною, зберігати спокій і рівновагу? Секрет хорошого настрою Василя Онуфрійовича в тому, що, маючи за плечима 91 рік (3 серпня майстер відсвяткував черговий день народження), 80 із них він займається улюбленою справою.

За кілька десятків років через його руки пройшла величезна кількість глини. Не просто пройшла, а перетворилася на мистецькі витвори: різноманітний побутовий посуд, «монетки», тарелі, вази, свічники, куманці, дитячі іграшки... Проте візитівкою митця є його зооморфна скульптура: «леви», «барани», «бики», вкриті тільки його «омеляненківським декором».

«Творчість для мене ‑ це життя, а життя ‑ це творчість», ‑ часто повторює Василь Онуфрійович, і це справді так. Не проходить жодного дня, щоби він не брався до роботи. Готує глину, формує вироби, декорує, стежить за процесом висушування, випалює.

Василь Омеляненко шкодує лише про те, що ту красу, яку бачить навколо, тільки частково може «перевести в глину». Шкодує, що може не встигнути втілити всі творчі задуми, які рояться в його голові: «все в життя не вкладається, бо воно таке коротке».

 

Людмила МЕТКА,

керамолог, кандидат історичних наук,

газета «Культура і життя», 26.08.2016 р., №35.

Довідково

Василь Омеляненко відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка 1999 року разом з І.А.Біликом, М.Є.Китришем за цикл творів опішнянської кераміки.