Виши́ваний день... Ставний має́вий легінь... Шити – ви-шивати... малювати – ви-мальовувати… співати – ви-співувати... Увиразнення, натхненне творення краси – для ока, для вуха. Вишиванка – для ока, спів – для вуха. Обоє – для душі. Шити – виготовляти щось корисне для тіла; вишивати – для душі корисне: класична засада – «приємне з корисним». Вишиванка – поезія, що промовляє барвами, формами, лініями... Мистецтва, якими наслідуємо красу нашого краю.

 

Озираючи нерукотворну, Божу красу, – співаємо, вишиваємо (вишиваючи – співаємо), малюємо, пишемо... Наближаємося до Бога. Бо Він – це світло, любов, краса... Не може бути злою людина, яка душею при тій красі. Зла людина – якій та краса чужа, незрозуміла, ворожа, ненависна... Одвічна боротьба світла з темрявою, добра – зі злом...

 

Світло, що у слові... Воно, те світло, творить звукову ауру, хоч і не поєднаних за походженням, та подібних за звучанням слів. Мамина вишиванка, садок вишневий, вишневі усмішки, вишнє сонечко, Всевишній, «Слава во вишніх Богу»... Високий, сонячний, камертон... Як важливо, щоб ми дослуха́лись до цього камертону, щоб не слабнув наш слух до свого, глибинного. Таж саме там, у глибині, – «крапля, щоб в бою сильніше стояти...» Там – наша висота, наша снага, запорука нашого зростання, нашої перемоги...

 

Автор: Андрій Содомора

Джерело: Збруч